Все і навіть більше. На сьогодні графологія – це не гадання чи езотерика, а галузь знань, яку найчастіше відносять до психології. По суті, це окрема наука, яка вивчає наш почерк і допомагає розгадувати таємниці характеру, повідомляє про вподобання і тип темпераменту, пояснює, чи схильна людина до авантюр, чи здатна вона доводити розпочаті справи до кінця. Красномовно розповідає про те, що ми хочемо приховати від оточуючих. Кожен гачечок, нахил і навіть відстань між літерами мають своє значення і відображають внутрішню суть людини та її здібності. Тобто наш почерк показує, якими ми є насправді.
«Наш почерк – це не просто набір літер, це жива, чітко структурована система, яка дозволяє не лише зафіксувати і передати інформацію, її зміст, а й розповісти багато цікавого про виконавця рукопису. Ця наука може вирішити цілу низку питань. Її широко використовують кадровики для підбору і розстановки персоналу. Психологи – коли людина не хоче або не може розкритися при вербальному контакті. Правоохоронці називають цю галузь «судове почеркознавство» й активно використовують психологічний аспект графології для розкриття злочинів», – розповідає графолог-практик, викладач Національного університету «Острозька академія», кандидат юридичних наук Сергій Гонгало.
До слова, ще до роботи в університеті пан Гонгало працював експертом-криміналістом, з правом проведення почеркознавчих експертиз, в органах внутрішніх справ, а отже знає не з чуток, про що можуть повідати літери та слова, які з’являються з-під пера. Загалом, експерт цікавиться графологією вже більше двадцяти років.
На сьогодні графологія як наука визнана в усьому світі. Її викладають у вищих навчальних закладах європейських університетів, люди здобувають спеціальність «графолог», у багатьох країнах світу працюють асоціації та спілки професіоналів. В Україні теж є кваліфіковані графологи, які застосовують свої знання у різних галузях. Деякими секретами графології Сергій Гонгало поділився з відвідувачами Гончаренко центр-партнер Острог education and culture.
Що таке почерк?
Коли ми дивимося на аркуш з текстом, написаним від руки, то бачимо риски, гачки, лінії, крапки чи овали. Ми звертаємо увагу насамперед на зміст написаного, хоча підсвідомо можемо оцінювати, як ми це написали. Коли на почерк дивиться графолог, він бачить людину – її страхи, переживання, негаразди.
Встановлено, що пише не рука, а наш мозок, саме його ми і вчимо писати. Якщо у нас перестає працювати права рука, ми переходимо на ліву, якщо треба замаскувати письмо, ми можемо взагалі писати ногою або взяти ручку чи олівець у зуби і написати те, що потрібно. Тобто мозок буде давати команди і керувати нашими діями. Увесь процес можна описати так: мозок – це наш комп’ютер, рука – принтер, а ми встановлюємо драйвери, тобто налаштовуємо кожний м’яз на те, щоб він почав працювати, і ми почали писати.
Коли ми вчимося писати, то напрацьовуємо письмово-руховий стереотип, який з часом лише удосконалюється; втім, він може і зупинитися, а у деяких випадках зазнає зворотних змін – деградує.
Чому всі люди пишуть по-різному, якщо всі вчяться за однаковими приписами?
Викладач навчає всіх однаково, використовуючи для цього єдину методику. Та в результаті у 10 класі хтось пише швидко і чітко, інші – повільно й нерозбірливо, є учні з каліграфічним почерком, а є й такі, що не пишуть взагалі. Причин таких розбіжностей дуже багато.
Наприклад, дивлячись на почерк, ми бачимо верхні чи нижні виступи, у графології їх називають відростками. І коли ми говоримо про ці відростки, то маємо на увазі верхню частину, все, що у нас піднімається вгору. Тобто літери «б», «в» говорять про наші плани, розвиток, про те, чого ми хочемо досягнути, до чого прагнемо. Якщо ми дивимося на середину літери, яка формує основний текст, то це наше сьогодення, це ми – зараз і тут. Нижня частина букв – це наше вроджене, наші інстинкти, дані нам від народження.
Розглядаючи почерки далі, ми помічаємо, що вони стають дуже специфічними. Адже людина, створюючи письмо, вкладає в нього свій внутрішній світ і переживання. Наші емоції відображаються у штрихах, які ми з вами формуємо, і ці штрихи красномовно говорять за нас. Вони демонструють: спокійні ми чи збуджені; переживаємо ми за щось, чи нам байдуже; напружені ми чи розслаблені.
Про що може розповісти звичайний аркуш паперу, заповнений людиною?
У людини з високою самооцінкою буде почерк простої будови, з елементами ускладнення та спрощення, стрічки відносно прямі, текст розташований на папері досить гармонійно. Така людина адекватно себе оцінює, може приймати виважені рішення, вона спокійна і не схильна до паніки, буде якісно працювати там, де потрібний планомірний розвиток.
Почерк з вензелями, додатковими занадто великими штрихами, свідчить про те, що людина себе переоцінює. Чим небезпечна переоцінка? Якщо такий співробітник працюватиме, не отримуючи схвалення від оточення, він дуже швидко стане неефективним, якість його роботи знизиться. Такі люди потребують постійної підтримки і похвали. З ними часто доводиться працювати додатково, аби зрозуміти, чого вони хочуть – визнання, грошей, а також чи потребують вони спеціальних умов, щоб показати себе колективу.
Раціоналісти – рукописний текст таких людей буде розміщений дуже специфічно з дотриманням полів, відступів. Окремо будуть виділені звертання і підпис у кінці тексту. Рядки рівні, виразно буде прослідковуватися прагнення дотримуватися симетрії. Усе це свідчить про те, що людина раціонально використала той простір, який їй було дано для письма. Так само раціонально вона буде ставитися і до робочих задач.
У людей імпульсивних багато елементів повернуто у верхню частину або вниз, є закреслення. Така особистість не керує власними емоціями – навпаки, вони нею управляють.
Нахил літер ліворуч свідчить про впертість і опозиційність. Тобто коли людина пише, відступаючи від нормативу (класичний нахил вправо) і нахиляючи букви вліво, ми можемо зробити висновок, що така особистість – опозиціонер і навіть може бути конфліктною.
Однак визначати особливості характеру потрібно не за однією ознакою, а в комплексі.
Як саме?
Цікавим є письмо емоційних людей. У них нижні частини літер «у», «п», «р» занадто роздуті, ніби бочечки. Такі особи в житті більше керуються емоціями, аніж здоровим глуздом.
Ще однією важливою ознакою є сила натиску – літери продавлені, надміру прописані, теж свідчать про значну впертість людини. Переконати її непросто, і щоб вона нас зрозуміла, доведеться докласти чимало зусиль, ретельно підібрати аргументи.
Якщо нахил у письмі часто міняється – може бути і правим, і лівим, – такий нестійкий почерк характерний для людей, не до кінця сформованих. А у дівчат це ознака примхливого характеру.
Почерк людини із слабкою волею – такої, що пливе за течією – буде мати слабкий натиск. Літери ніби виписані, проте ми не бачимо, що ця особа прикладала якісь зусилля, часто змінюється нахил літер, спостерігається перехід то на друкований, то на прописний варіант.
Почерк «відмінника» – напружений, виписаний ніби під лінійку, літери неживі, вони не рухаються. Плавні лінії перетворюються на кути і неначе вібрують.
Про що свідчать нестандартні і нечитабельні почерки?
Нечитабельний некрасивий почерк є ознакою високого інтелекту. Проте тут існують два важливих моменти – швидкість і гармонійність. Якщо це є, тоді перед нами почерк інтелектуала. Наприклад, почерк науковців часто дуже нерозбірливий, можуть траплятися недописані слова. Це пояснюється тим, що такі люди звертають увагу на те, що вони пишуть, і абсолютно не слідкують, як саме вони це роблять. Встановлено, що чим вищий інтелект, тим менш красивий і читабельний почерк.
Хоча якщо є нечитабельність, але немає швидкості письма – тоді людина ховається за цим почерком.
Ще одна цікава категорія людей з особливими почерками – лікарі. Медики здебільшого інтелектуали, вони спостерігають за людьми у динаміці. Водночас вони мають багато пацієнтів і обмежений час для прийому кожного, і це є ще однією причиною того, що лікарі пишуть нерозбірливо.
З часом почерк може змінюватися, і чому писати від руки корисно
На це впливають різні фактори. Зокрема – як працює наша нервова система, який у нас психотип. Ще на варіативність почерку впливає старіння організму (тобто м’язи вже нездатні працювати на попередньому рівні), деякі хвороби, травми. А також можуть даватися взнаки рівень освіти та умови, за яких людина писала. Щоб наш почерк не деградував, потрібно постійно вправлятися в письмі. Окрім того, письмо є найкращою антистресовою терапією, існує так звана графотерапія. Пишучи «від руки», ми письмовим приладом – ручкою чи олівцем – подразнюємо нервові закінчення на кінчиках пальців. Це позитивно впливає на роботу нашого мозку. Також письмо розвиває дрібну моторику, що теж дає можливість мозку краще функціонувати.
