STEAM-лабораторія «Гончарик» у Миколаєві – це приклад того, як навіть у місті, що потерпає від війни, можна створювати простір довіри, розвитку та радості для дітей. У межах проєкту «EMPOWER», що реалізується за підтримки GIZ, команда лабораторії поєднала в одному місці англійську, LEGO-конструювання, творчі майстерні та психологічну підтримку.
За кілька місяців роботи тут відбулося понад дві сотні занять, а участь узяли 224 дитини, серед яких багато – внутрішньо переміщених осіб. Про головні висновки, найскладніші виклики та про те, як «Гончарик» змінив життя дітей і дорослих, розповідає менторка простору Катерина Тлумак.
Катерино, лабораторія завершує роботу. Якими були ці місяці для вас і команди?
Це були місяці, коли ми щодня бачили маленькі дива. Ми починали, не знаючи, чи зможемо втримати стабільність у місті, де постійно лунають сирени. Але діти приходили, сміялися, будували LEGO-міста, читали англійською, створювали картини – і ми розуміли, що це потрібно.
«Гончарик» став місцем, де дитина може дихати спокійно. Тут ніхто ні з ким не змагався, усі підтримували одне одного. Ми бачили, як навіть ті, хто спочатку мовчав або ховав очі, поступово починали говорити, жартувати, допомагати іншим. Для нас це не просто освітній результат – це людський досвід спільності. Ми стали для дітей своєрідним острівцем нормальності у ненормальних обставинах.
Ви згадували, що серед дітей було багато внутрішньо переміщених осіб. Як це вплинуло на роботу лабораторії?
Так, приблизно третина учасників – це діти, які були змушені покинути свої домівки через війну. Вони приїхали до Миколаєва з різних регіонів – Херсонської, Донецької, Луганської, Запорізької областей. Спочатку у багатьох було відчуття ізоляції, настороженості, вони не знали, як прижитися у новому середовищі. Ми дуже делікатно вибудовували контакт, давали простір для довіри, багато працювали з психологом.
І коли через кілька тижнів ці діти вже обіймалися з іншими, ділилися лего-деталями, приносили свої вироби додому й казали: «Я тут теж свій» – ми розуміли, що наші зусилля недаремні. «Гончарик» став для них місцем нових початків. Ми не просто навчали – ми допомагали відновити віру в себе.
Розкажіть детальніше про кількісні результати лабораторії. Скільки занять відбулося і скільки дітей долучилися?
Загалом ми провели 284 заняття: 128 уроків англійської мови, 108 занять із LEGO-конструювання, 48 творчих майстер-класів. Усього участь у наших програмах узяли 224 дитини. Але за кожною цифрою – жива історія, конкретна дитина, її усмішка, її шлях. Ми не ставили за мету «відчитати курс». Ми прагнули створити середовище, де знання поєднуються з емоційною безпекою, де дитина хоче повертатися не тому, що треба, а тому, що їй добре.
Що стало найбільшим викликом під час реалізації проєкту?
Цікаво, що найбільший виклик був не з дітьми, а з дорослими. Багато батьків, особливо ВПО, приходили з недовірою: «Безкоштовно? Та це, мабуть, щось тимчасове». Або – «Навіщо зараз англійська, коли навколо війна?». І ми пояснювали: освіта – це не розкіш, це спосіб повернути дітям опору. Навчання може стати терапією. І коли батьки побачили, як змінюються їхні діти – як вони стають більш спокійними, впевненими, допитливими – вони почали підтримувати нас усім серцем. Тож головним викликом було переконати, що навіть у кризі освіта має сенс. І ми це зробили.
Який, на вашу думку, найбільший результат лабораторії?
Найбільший результат – це те, що діти почали бачити сенс у знаннях. Англійська перестала бути предметом – це стало інструментом спілкування, відкриття світу. LEGO перестало бути іграшкою – це стало способом мислити інженерно, планувати, помилятися і шукати рішення. Майстер-класи – це не просто вироби, це розвиток уяви, емоцій, креативності. Ми дали дітям відчуття, що навчання – це свобода, а не зобов’язання. І для мене це найцінніше.
Що цей досвід змінив у вас особисто?
Я зрозуміла, що найсильніше слово у педагогіці – це «довіра». Без неї немає мотивації, немає відкритості, немає розвитку. Ми часто думаємо, що освіта – це про методики. Але вона починається з людяності: з того, як ти дивишся на дитину, чи бачиш у ній потенціал, а не проблему. Мене дуже надихають наші діти. Вони пережили складні речі, але зберегли цікавість до світу. І коли ти бачиш цей вогник – хочеться працювати ще більше.
Як ви бачите продовження цього досвіду?
Я впевнена, що «Гончарик» стане прикладом для інших громад. Ми створили модель, яку можна масштабувати: це поєднання сучасних методик, психологічної підтримки та відкритої спільноти. Такі простори можуть виникати у школах, центрах, бібліотеках – будь-де, де є бажання. Один простір може змінити десятки життів. І якщо наш досвід допоможе іншим містам, значить, ми зробили все правильно.
Що б ви хотіли сказати наостанок усім, хто підтримував лабораторію?
Велике дякую нашим партнерам, які повірили в ідею. І не менше дякую дітям – за їхню енергію, відкритість, за те, що вони навчили нас не здаватися. Бо коли ти бачиш, як у просторі лунає сміх, ти розумієш, що освіта – це справді про життя.
Проєкт «Гончарик» здійснюється в межах мультидонорського проєкту «Посилення потенціалу спільнот на півдні та сході України через місцеві ініціативи (EMPOWER)», що фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) спільно з Генеральним Директоратом Європейської Комісії з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги та реалізується Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) ГмбХ.
