Можливо вас це і здивує, але в сучасному світі комунікації та інформації однією з найпоширеніших є проблема розвитку мовлення у дітей. Кожна друга дитина віком від двох до чотирьох років потрапляє до логопеда із затримкою мовленнєвого розвитку. Тенденція до збільшення кількості подібних проблем в останні 20 років спостерігається в усьому світі, і на сьогодні число дітей зі згаданим діагнозом зросло майже в сім разів. Як розговорити мовчуна? Рекомендації логопеда Світлани Малецької, яка співпрацює з Гончаренко Центр Житомир.education and culture.
Універсальної причини, що пояснює затримку мовного розвитку (ЗМР) у сучасних дітей, немає. Проте з упевненістю можна сказати, що в основі будь-якої проблеми завжди будуть дві складові – біологічна і соціальна.
Щодо біологічної складової, то на розвиток мовлення у дітей можуть вплинути такі чинники: перебіг вагітності, наявність генетичних особливостей, ускладнені пологи, перенесені у ранньому віці інфекційні захворювання.
Іноді причиною затримки є анатомічні бар’єри. Сюди можна віднести недоліки мовленнєво-рухового апарату у вигляді порушення прикусу, відсутності чи аномалії різців, аномальної будови твердого піднебіння, патологічних змін язика, вродженого розщеплення губи та піднебіння, патологічних змін голосового апарату.
Соціальні причини відіграють не менш важливу роль. Серед таких, що зустрічаються найчастіше і мають найбільш негативні наслідки – гіперопіка, підвищена тривожність, ревнощі й занижена самооцінка батьків, психологічне залякування дорослих. Усе це заважає повноцінному розвитку дитини і гальмує його. Як правило, у відповідь на таку модель поведінки з боку дорослих і внаслідок надмірного тиску в малюків формується протестна поведінка.
Логопед Світлана Малецька наводить найбільш типовий приклад деструктивної поведінки з боку старших: «Скажи …», «Повтори …», «Скажи …», «Повтори …» – так бабуся трирічної дівчинки налаштовує онуку на заняття. Ця дитина вже займалася в логопедичному центрі, проте «щось не пішло». Зазвичай такий «педагогічний» прийом присутній там, де вже проявилися ознаки затримки мовного розвитку. В даній ситуації в основі такої поведінки рідних (а ми, на жаль, спостерігали подібний метод корекції мовного відставання і в колег) лежить бажання навчити дитину розмовляти. Однак дитина, яка не володіє навичкою мови, яку нескінченно «тюкають» цим «скажи-повтори», може висловити свій протест одним-єдиним способом – мовчанням. У логопедії таке мовне «замикання» дитини називається «мовний негативізм».
Дитина в жодному разі не повинна освоювати навичку мови із примусу. Найбільш продуктивний спосіб вчитися говорити – рольова взаємодія, під час гри.
Навчити дітей з мовним негативізмом розмовляти вже потім – дуже важко. Адже в разі звичайної темпової затримки їхня мова могла б розвиватися нормально, якби свого часу «не передавили».
Негативні зовнішні чинники: соска, памперс та iPad
За словами фахівчині, часто батьки приводять до кабінету трирічних малюків з пустушкою у роті. Чому? Все дуже просто: дитина, починаючи пізнавати світ, ставить запитання, а коли засмучена – то плаче, якщо голодна чи втомлена – голосно кричить. Однак не всі батьки згодні це терпіти. І соска в такій ситуації – простий і зручний спосіб зберегти власні нерви. Як памперс. І як надалі – телевізор або ґаджет.
Інша ситуація. Звучить набагато гуманніше. Дитина, починаючи пізнавати світ, пробує його на смак (інакше кажучи, все тягне до рота). Вихід? Усе та ж соска.
Для того щоб малюк не заважав (або, що милозвучніше, не захворів), йому в обох випадках штучно затикають рот. Розраховувати в цій ситуації на те, що він вчасно почне говорити, як мінімум, нелогічно.
Об’єктивним фактом є те, що зараз діти у середньому починають говорити пізніше, ніж їхні батьки. Спілкування між батьками в сім’ї сходить нанівець, погіршуються екологія та якість продуктів, а також частішають випадки складних пологів – усе це призводить до того, що затримка розвитку мовлення стає масовим явищем. І останнім часом ведуться розмови про появу великої кількості дітей із більш складною структурою порушень.
Головна роль фахівців – дати інформований вибір і запропонувати послідовні, поетапні та системні шляхи корекції. Батьки, у свою чергу, повинні розуміти і бути готовими прийняти труднощі й проблеми. Основне завдання полягає в подоланні цих труднощів спільно, в єдиній зв’язці. І тут вступає правило: не нашкодити. Не нашкодити – значить допомогти.
Ознаки затримки мовлення
Отже якими можуть бути ознаки ЗМР на різних стадіях розвитку дитини? Слід зазначити, що відхилення мовного розвитку дитини можна помітити ще в «до мовному» періоді. Наприклад, досить низька звукова активність дитини або ж повна беззвучність. Далі, у півторарічному віці, ознакою затримки розвитку мови може бути відсутність спроб повторення слів за іншими людьми (батьками, бабусями, дідусями), за телевізором тощо. У дворічному віці – брак у лексиконі дитини самостійних слів. У два з половиною роки – нездатність дитини з’єднувати слова в найпростіші словосполучення, фрази. У три роки – повна відсутність самостійної мови, тобто дитина може розмовляти, але лише використовуючи завчені фрази, почуті від батьків, з мультфільмів та інших джерел.
Світлана Малецька наголошує, що навіть спираючись на велику кількість спеціалізованої літератури в інтернеті, батьки не повинні самостійно ставити діагноз своїй дитині! А вже тим більше – займатися лікуванням. Для того щоб з’ясувати, чи є у дитини ЗМР, потрібно проконсультуватися, як мінімум, з низкою фахівців: дитячим неврологом, отоларингологом, логопедом, психологом.
Рекомендації експертки
Відсунути вбік комп’ютери, телефони, планшети – присунути ближче живий, реальний світ.
Звертатися до фахівців по очну консультацію, щоб вони могли надати реальну допомогу, виходячи з вашої індивідуальної ситуації, а не шукати відповіді на форумах і вірити різним міфам.
Виконувати рекомендації корекційного фахівця, системно.
За необхідності батькам слід пройти сімейну психотерапію.
Давати дитині більше свободи. Не пізніше ніж в три роки, дитину потрібно «відпустити». Не кинути, не відвернутись, не позбавити підтримки, а саме відпустити пізнавати світ. Щоб, охороняючи власні кордони, вона змогла вступати в комунікацію з оточенням. Не через батьків, а самостійно. Тоді у дитини виникне потреба в мові.
Працюючи над подоланням затримки мовного розвитку, потрібно дотримуватися стратегії підтримки дитини: когнітивна сфера – «я знаю»; емоційно-вольова – «я можу»; навчальна – «я вмію».
