Слово «юність» у нашій культурі сприймається майже так само, як «ризик» чи «емоційна драма», і асоціюється з усіма формами дивної поведінки. Однак бути підлітком означає не лише користуватися практично законним правом проявляти зухвалість і безстрашно йти вперед, руйнуючи звичні підвалини життя, а ще й відчувати неймовірно складні зміни на фізіологічному і психологічному рівнях. Якщо раніше всі поведінкові особливості списували на «недоліки виховання» або вели мову про «психологічну травму», то новітні дослідження в області нейробіології свідчать про те, що така поведінка пов’язана з особливостями розвитку мозку.
Як пережити підлітковий вік без втрат і залишитися другом своїй дитині? Поради від Олега Чабана, професора, доктора медичних наук, завідувача кафедри психології, психосоматичної медицини і психотерапії медико-психологічного факультету НМУ ім. А. А. Богомольця.
За словами експерта, батькам важливо розуміти, що мозок підлітка ще не до кінця сформований. Анатомічно, нейрофізіологічно цей орган росте тривалий час. Наприклад, префронтальна кора (ПФК) головного мозку може формуватися до 23-25 років. Якраз ПФК і відповідає за такі обмежувальні моменти, які спрацьовують у дорослих людей: «стоп», «не можна», «мораль», «досвід», «довготривала пам’ять», «а що сталося, коли я зробив таке минулого разу», «а чи хочу я знову наступити на ті ж самі граблі». У підлітків цих стоп-сигналів немає, а ще відсутній життєвий досвід. Тому діти, навіть з благополучних в усіх сенсах сімей, можуть поводитися неадекватно. А у деяких випадках – як тимчасові психопати. Втім, ключовим у цьому контексті є слово «тимчасові».
І тут батькам важливо зрозуміти дитину і не відштовхнути її, виражаючи злість чи агресію, адже в такому випадку реакцією підлітка буде протест. Небезпечною є і пасивна позиція очікування. Закривати очі на підліткові витівки, тішити себе думкою, що дитина переросте і все стане на свої місця – усе це не лише неправильно, а й небезпечно. Наслідки для майбутнього дитини можуть бути фатальними.
Що ж робити?
- З підлітком потрібно розмовляти, контактувати і уважно слухати, попри усі бунтарські прояви, як би складно це не було.
- Якщо дитина не розповідає вам про свої проблеми, то це означає, що між вами немає довіри, і вона боїться засудження чи покарання з вашого боку. Саме тому не слід одразу бігти до неї із запитанням, чому вона про це не розповіла. Варто спробувати поговорити з дитиною натяками. Наприклад, дуже дієвий спосіб – розповісти про власний досвід, адже всі дорослі також переживали першу любов, зраду друзів, знущання у школі. Згадайте свої таємниці й те, як ви їх приховували від власних батьків.
- Важливо проявляти цікавість до життя підлітка, ставитися до нього як до особистості.
- Не давати і не робити оціночних висновків. Пофарбоване в екстремальний колір волосся, екстравагантний одяг – в очах батьків це лише намагання скочити вище голови, реалізувати себе, яке виглядає примітивно, наївно і по-дитячому. Ці моменти не треба ігнорувати або засуджувати. Краще сказати: «Круто, я б теж так хотів!», «А може й мені спробувати?»… Така реакція з боку батьків обеззброює, а відтак подібні дії зростаючої доньки чи сина не будуть тривалими.
- Батькам потрібно прожити етап дорослішання разом із підлітками. Не відкидати їх, не нехтувати ними, а зацікавлювати. Але робити це не за принципом: «Давай я скажу, яку музику слухати, які фільми дивитися, які книги читати», а допомагаючи і включаючись у життя підлітків – ходити на їхні концерти, але й брати їх на свої; слухати музику, яка подобається доньці чи сину; брати у них флешку із записами улюблених виконавців…
- Батькам важливо виявляти повагу до території своєї дитини, навіть якщо там не дуже прибрано. Не слід проявляти ініціативу з наведення ладу в кімнаті підлітка. Потрібно створювати ситуації, які б змусили його проявити у цьому питанні власну ініціативу.
- Батьки дуже часто закликають своїх дітей подивитися, як вправно їхні однолітки здатні впоратися з проблемою, а то й дражнять своїх підлітків, які нібито не в змозі виконати подібне завдання. Таким чином дорослі, не бачачи результату, привчають дитину до того, що вона безпорадна. «Навіяна безпорадність» завжди породжує у підлітків постійну тривогу, невпевненість у собі й почуття провини, особливо після слів: «Помізкуй, що про тебе подумають інші». Після такого поводження з дитиною їй буде складно реалізуватися в дорослому житті, в неї проявлятиметься неефективність у навчанні – і, як наслідок, дитина закриється в собі й виливатиме особисті переживання на сайті, а не звертатиметься по допомогу до батьків. Якщо дорослі бажають виростити щасливу дитину, їм потрібно припинити вказувати на її невдачі.
- З боку батьків має бути контроль, але не жорсткий – будь-які дії повинні бути м’якими.
